Як справлятися з тривогою?

Насамперед, варто зазначити, що є дві схожі емоції, які часто плутають – тривога і страх. Але вони суттєво різняться. Страх – це те, що ми відчуваємо прямо зараз як реакцію на події, що відбуваються, тоді як тривога стосується подій у минулому чи майбутньому, які ми переносимо на нинішній момент. Наприклад, якщо ви зустріли в лісі ведмедя, то відчуваєте реальну небезпеку тут і зараз, – це страх. А якщо ви зібралися до лісу за ягодами, але думаєте про те, що можете зустріти ведмедя, і це псує вам настрій – це тривога.

Ми звикли говорити, що страх, злість, тривога тощо – негативні емоції, щось погане. Проте насправді, це нормальні почуття, вони важливі та корисні для людини, як і будь-які інші. Аж до того моменту, коли людина повністю занурюється в цю тривогу, їй стає складно перемикатися з думок про минуле чи майбутнє на нинішній момент, коли вона перестає помічати, що насправді перебуває в безпечному місці й жодної загрози немає. Так виникає тривожність.

Поступово тривога починає контролювати наше життя настільки, що ми не можемо самотужки з нею впоратися. Людина перебуває в стані тривожності й начебто хотіла би позбутися цього відчуття, починає з ним боротися. А отже – ще більше тривожитися.

Коли ви так “розкрутите” ланцюжок причин свого стресового стану, то й рівень тривожності знизиться, ви зможете адекватно сприймати події.

Як допомогти дітям переживати тривожність та невизначеність?

У дітей дуже пластична психіка, що дає їм можливість пристосовуватися до довкілля набагато легше та швидше за дорослих. Так, у них часто виникають стани тривожності та невизначеності: дистанційне навчання замість звичного, 1 клас, перехід у середню школу, зміна навчального закладу тощо. Проте якщо дитина зростає в доброзичливій та люблячій сім’ї, вона здатна самостійно пережити ці стани – несвідомо, за допомогою малюнка, ліплення, танцю, співу, гри та навіть бігу чи стрибання.

Звісно, увага дорослих до потреб дитини надзвичайно важлива. Адже саме вони допомагають дитині формувати та вирощувати емоційний інтелект, який дуже знадобиться їй із роками. Ми можемо аналізувати стан та емоції дитини та називати їй словами те, що вона відчуває в моменті. Це навчить її бути уважною до себе й розуміти власні емоції та потреби.

А ще дітям потрібен відпочинок. Можливо, скажу щось крамольне для освітньої спільноти, проте, якщо дитина перевантажена, у неї виникає почуття тривожності, яке згодом може переростати в стрес чи невроз. Дайте їй можливість відпочити – узяти додатковий вихідний, прийти на другий чи третій урок, щоби виспатися, не зробити сьогодні домашнє завдання, якщо бачите, що в неї немає сил.

З підлітками, з одного боку, простіше, бо з ними вже можна говорити про емоції практично на рівних, а з іншого – ще складніше. У них гормональні перепади, перша закоханість, випускні іспити й переконання, що ніхто ніколи до них не стикався з такими проблемами. Батьки традиційно налаштовані на успішне закінчення школи та вступ до вишу, примушують вчитися, нагадують про прийдешні зміни тощо. Хоча підлітки так само, як і молодші школярі, потребують уваги, турботи та додаткового відпочинку.

Що можуть зробити педагоги, аби знизити рівень стресу для дітей у школі?

Пам’ятаєте, який сплеск адреналіну був у кожного з нас у дитинстві, коли вчитель на уроці говорив “а зараз дістаємо подвійні листочки”? У нинішніх дітей так само.

Я в жодному разі не закликаю вчителів повністю відмовитися від їхніх методів та інструментів навчального процесу й чудово розумію, яке шалене навантаження кожен із них витримує щоденно на робочому місці. Проте в силах кожного вчителя знизити рівень стресу для дітей на своїх уроках – менше кричати, менше карати за невиконане домашнє завдання (“погано, що не виконав, наступного разу доробиш і покажеш, двійку поки не ставлю” – цілком прийнятне для обидвох сторін), більше уваги й готовності до продуктивного діалогу.

Прикладів такого нового інструментарію спілкування з учнями чимало, і вони справді допомагають знизити рівень тривоги, зробити шкільну атмосферу рівною та спокійною для всіх.