Скоро в школу: допомога в адаптації. Практичні поради

Дитяча та сімейна психологиня Світлана Ройз створила методичку про те, до чого треба бути готовими батькам, учителям, директорам шкіл за будь-якого формату навчання.

“Створила просту методичку з непростої теми. Про те – що може зараз проявлятися й що ми можемо робити. Усі діти (школярі та студенти), батьки й освітяни – супергерої. І в нас відкривається свій новий фронт”, – пише Світлана Ройз на своїй фейсбук-сторінці.

ЯК МОЖУТЬ ЗМІНЮВАТИСЯ НАВЧАЛЬНІ НАВИЧКИ ДІТЕЙ

  1. Літній відкат у знаннях. Цього року ми не можемо спрогнозувати, скільки часу потрібно відвести на повторення матеріалу. До звичного “літнього відкату” доєднався стрес, що впливає на роботу довгострокової пам’яті. Щоби зняти тривогу, важливо пояснити дітям, що все поступово пригадається.
  2. Багато дітей забули, як писати ручкою на папері. У багатьох точно зміниться почерк, також ми можемо спостерігати деякий регрес у письмових навичках. Усе згодом повернеться! Важливо давати дітям вправи на розслаблення м’язів, пам’ятати, що нині темп навчання й темп письма уповільнюється.
  3. Діти та дорослі, що пережили досвід травматизації, на деякий час, поки не стабілізуються, можуть “забути” правила орфографії. На наслідки ковіду в багатьох наклався стрес. Можливо, ігри зі словами, кросворди та картки допоможуть.
  4. Можуть бути складнощі із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією. Ідеться, наприклад, про геометрію, тригонометрію й те, що пов’язано з прийменниками “над”, “за”, “під”, “через”. Потрібні будь-які активності, під час яких дитина могла б створювати 3D-моделі, лего, пластилін, оригамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах.
  5. Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять. Тому саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.
  6. Навички читання. У кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу – хтось почав вчитися й більше читати, а хтось досі не може сконцентруватися. Навички читання в дітей можуть погіршитися – нам важливо пам’ятати, що це тимчасово. Усе відновиться.
  7. Довгострокова пам’ять – процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес, робота гіпокампа, що відповідає, зокрема, за довгострокову пам’ять, пригнічується. Тож починаємо з маленьких обсягів інформації, закріплюємо все діями та рухами, а на перервах обов’язково рухаємося!!!
  8. Під час навчання діти можуть крутити щось у руках, гойдатися на стільці – це не відволікання, а їхній спосіб “відгальмовувати” зайві сигнали. Багато дітей так концентруються. Можна включити такі рухи чи руханки в навчальний процес.
  9. Багато дітей звикли тримати телефон у руках – це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити, – може, включати додатки на телефонах у процес навчання.
  10. Дітей може більше, ніж в інші роки, дратувати те, що не відчувається практичним. Важливо готуватися до запитання: “Як це використовувати?”. Так, можна давати більше проєктної роботи.

ЩО ПОТРІБНО ПАМ’ЯТАТИ ПРО ЕМОЦІЇ ТА ВЗАЄМИНИ

Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій, тому готуючись уроків, маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики, уникати несподіваних звуків тощо. Бажано знати, через який досвід пройшли сім’ї, щоби надати підтримку, якщо вона потрібна.

  • БЕЗПЕКА. Будь-який процес навчання починається з відчуття безпеки, наскільки це зараз можливо. Безпека – це наша передбачуваність, знання правил, знання території, тілесна недоторканість, повага до кордонів, зрозумілі правила, “безпечний простір” (коли дитина навіть на своєму місці може “усамітнитися”).

Можна починати урок із того, що всі стукають долонями по столах, створюють з олівців або малюють коло – свій захищений простір.

  • БЛИЗЬКІСТЬ. Можна починати урок із пісні, співати разом, можливо, створити свій девіз, ритуали привітання, як-от прощання, робити загальні проєкти, разом допомагати ЗСУ, висаджувати рослини тощо.
  • СТРУКТУРА. Йдеться про правила та розклад.
  • ПІДТРИМКА. Важливі заохочення та фіксація результату.

Що варто робити:

  1. Зараз легалізована ненормативна лексика – потрібно одразу вводити правила й домовлятися, що прийнятно у вашій спільноті.
  2. Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, то перестаємо відчувати свої потреби. Варто нагадувати дітям нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатися.
  3. Лімбічна система не може витримати напругу. Не варто використовувати червоні рамки в презентаціях, гострі кути в рамках, які накладаються на слайди, емоційні картинки, багато інформації в слайдах. Усе це може викликати перевантаження, неочікувані та неусвідомлені реакції.
  4. Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу й реальності. Тож обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.
  5. Чим більше тривоги, тим більше інформації – пояснень, структури. Потрібно розповідати, що за чим відбуватиметься та як. Правила, рутини, обов’язки – це зараз терапія.
  6. Варто часто повторювати своє ім’я. Помітила, що діти часто забувають нові імена (та і старі). Одна зі знайомих дівчат сказала: “Пам’ятаю, що ви Світлана Ройз, а як просто вас звуть, не пам’ятаю”.
  7. Під час стресу ми більш “правопівкульні”. Діти уважніші до сенсорних, невербальних сигналів, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватися від навантаження контактами, бо під час онлайн-навчання відвикли від них. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу, робити руханки.
  8. Досвід дитини, що зазнала травматизації, – фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що ми точно впевнені, що має пам’ятати. Нам потрібен зв’язок: минуле – теперішнє – майбутнє. Якщо дитина повернулася до своєї школи, до місця, де була, потрібно разом ходити школою, пригадувати, торкатися речей, що залишилися.
  9. Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію, змінюється самооцінка. Нині діти можуть жити в режимі “очікування невдачі”. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Давайте маленькі знайомі завдання, завдання, у яких був би швидкий результат, святкування перемог дня.
  10. Не варто давати практики, під час яких потрібно заплющувати очі. Нині діти та дорослі не заплющують очі, бо так вони втрачають контроль. Якщо діти заплющать очі, а ти часом пролунає сигнал повітряної тривоги, – це може стати ретравматизацією.
  11. Варто не просити дихати глибоко – глибоке дихання може провокувати сильніші емоційні прояви – дихаємо так, як дихається. Треба робити акцент на видиху.
  12. Обов’язково обговоріть усе, що пов’язано зі сиренами й укриттями.

Важливе правило: ми співчуваємо, а не жаліємо. Діти переживають складний досвід, але точно впораються. Усі ці пункти не для того, щоби бачити в дітях “бідось” і робити роботу замість них. Ми наголошуємо на їхній силі та підтримуємо в тому, у чому можемо.

Дітей і дорослих, з якими я зустрічаюся зараз, я запитую: “Яка ваша сила весь цей час вам допомагала, на яку нову навичку ви можете спиратися й перенесете її в мирний час?”.

Школа зараз – це одна з часток нашого відчуття стабільності. Діти у вересні щороку йдуть до школи. Так було, так є, так, напевно, буде. Саме відчуття повернення до школи нагадує “повернення” до стану “нормальності”, звичності.

Я зібрала теми, які зараз частіше звучать:

  • Режим. Уже важливо починати прокидатися раніше. Зараз сил на адаптацію до нового режиму замало. Але режим і дотримання рутин додають стабільності.
  • За будь-якої форми навчання важливо за можливості означити вдома місце, яке є “шкільним”, робочим. Хоч маленька поличка, стіл, де буде позначка – прапорець чи наліпка. Нам потрібні “переходи” з простору в простір. Це буде прискорювати налаштування на роботу.

За онлайн навчання важливо все ж таки намагатися виходити в ефір не з ліжка.

Я дітей так і питаю: “Як буде позначене твоє “робоче місце”?”.

  • Домовитися про сніданки, щоби не витрачати час та сили на вибір та супротив (мюслі, каші?).
  • Підготувати можливий одяг, щоби дитина сама торкнулася того, що буде одягати.

Якщо в молодшій школі навчання не схоже на те, що було раніше – наприклад, предмети ведуть різні вчителі, – важливо дитину попередити про це. Чудово, якщо є можливість побачити фото вчителів чи ще встигнути зробити збори, щоби діти могли познайомитися.

  • Якщо дитина навчатиметься онлайн, треба домовитися, що робити вдома під час сирени. Нагадати, як вмикаються додатки, які використовують у навчанні. За можливості – зустрітися з однокласниками в зумі.
  • Якщо дитина навчається офлайн і буде ходити до школи сама – пройти кілька разів дорогою до школи.

Обов’язково продивитися, де на шляху є укриття, домовитися, що дитина має робити під час сирени, якщо йде, їде в транспорті, як обов’язково дитина виходить на зв’язок.

Підготувати рюкзачок: що зі собою потрібно мати (зарядка для телефона, печиво, вода, ліхтарик, список телефонів близьких, бейджик з ім’ям та прізвищем і телефоном рідних, необхідні ліки, вологі та сухі серветки, можливо, свисток).

  • Якщо є можливість, пройтися школою. Дітям важливо “тілом відчути” місце, де вони будуть перебувати. Торкнутися парти, піти в туалет, побачити їдальню.

Запитання від дітей (звісно, не про навчання)

Перший етап у шкільному житті – відновлення взаємин, можливість відчути та зайняти своє місце. Близькість зцілює, створює простір безпеки.

Багато дітей ідуть у нові школи, в Україні та за кордоном:

  • А я знайду друзів? (Звісно!!)
  • А це не буде зрадою моїх друзів і школи? (Точно ні, ти можеш продовжувати дружити з дітьми з твоєї старої школи, зможеш познайомитися з новими, а згодом усі зустрінетеся)
  • А я точно там буду потрібен? Усі місця в класі зайняті. (Нам точно є завжди місце, ти займеш своє)
  • А я зможу звикнути? (Ти точно з часом звикнеш)
  • А мені сподобається вчителька (в молодшій школі)? (Сподіваюсь, так, ви сподобаєтесь одне одному)

Для дітей, які будуть навчатися в школі одразу незнайомою мовою – можливо, підготувати картки, де б було написано: “туалет”, “вода”, “допоможіть, будь ласка”.

Що ми нагадуємо:

  • Перепитувати, коли не зрозуміло.
  • Обов’язково знати, де туалет, вода.
  • Вітатися, просити про допомогу, просити вибачення, дякувати – пережитий стрес, зміни в житті та оточенні в багатьох дітей ці навички приглушили.
  • Дізнаватися правила нового середовища – вони можуть відрізнятися.
  • Обов’язково пам’ятати: не виходити зі школи, не попередивши вчителя та батьків.
  • Нічого на вулиці не чіпати!!! Не підіймати зі землі предмети, не залазити на дерева.

Знаєте, з кількома з учительок ми домовилися, що вони напишуть листи дітям, яких навчали минулого року, дітям, які зараз навчатимуться в інших країнах та інших школах. Цей лист про те, що ми не втрачаємо зв’язок, пам’ятаємо одне про одного й зустрінемося. І ще – він має стати дозволом на те, щоби дитина заводила нових друзів, це підтвердження того, що адаптація до нового – не зрада того, що нам важливо. Це розширення. І ще в листі має бути прохання: занотовувати все, що подобається в новому середовищі.

Світлана Ройз, сімейна й дитяча психологиня